Віктор Капустін: ФІДЕ як структура і її роль у розвитку шахів давно потребують дуже серйозного реформування

Автор: Юрій СКОЛОТЯНИЙ


Четвертого жовтня в російському Ханти-Мансійську завершилася 39-та Всесвітня шахова олімпіада, що стала найбільш масовим командним змаганням шахістів за всю історію проведення таких турнірів. Як повідомляли організатори, з’їхалося близько трьох тисяч чоловік із понад 160 країн, серед яких 2,2 тисячі — безпосередні учасники (спортсмени, тренери та судді), решта — журналісти і гості. Шахові бої точилися два тижні на 650 дошках. На старт змагання вийшли 264 команди, які представляють 145 країн. В Югру приїхали 19 із 20 найкращих за рейтингом гравців світу.

Втішно, що чоловічі золоті медалі Олімпіади завоювала збірна України.

Під час шахових змагань відбувся черговий, 81-й конгрес Міжнародної шахової федерації (ФІДЕ), на порядку денному якого були вибори президента організації. І хоча її головою знову переобрали Кірсана Ілюмжинова, процес не був позбавлений інтриги. Цього разу суперником багаторічного президента ФІДЕ виступив наймогутніший шаховий авторитет — багатократний чемпіон світу в цьому виді спорту Анатолій Карпов, якого підтримував… Гаррі Каспаров, його багатолітній безкомпромісний суперник у боротьбі за шахову корону.

Завдяки чому було досягнуто переможного результату нашої збірної, які події супроводжували шахову Олімпіаду і перевибори президента ФІДЕ, які ключові проблеми та перспективи розвитку шахів в Україні і на міжнародній арені, — про все це «ДТ» розповів президент Федерації шахів України Віктор КАПУСТІН.

— Хочу ще раз передати найщиріші привітання нашій команді — гравцям і тренерам. Боротьба була жорсткою. Дуже активно підігрівалися очікування, що і жіноча, і чоловіча збірні господарів турніру — росіян — мають стати чемпіонами.

До речі, російські шахісти, які вигравали Олімпіаду 12 разів поспіль у 1980—2002 роках, на останніх двох першостях навіть не потрапляли до призової трійки. А переможцями останніх
трьох змагань були команда Вірменії (2006 і 2008 рр.) та України (2004-й).

— Прогнозів справді було опубліковано чимало. Шанси росіян букмекери оцінювали як найвищі — один до двох, тоді як у нашої команди котирування були значно нижчі — один до п’яти…

— Тому перемога наших шахістів «на чужому полі» є свого роду подвигом. Хоча результат, чесно кажучи, не можна назвати дуже несподіваним, оскільки, за середнім сукупним рейтингом команди, ми були на другому місці, не набагато відстаючи від російської збірної.

До речі, Росія виставила на турнір відразу вісім команд (п’ять чоловічих і три жіночі), хоча правила ФІДЕ дозволяють не більше трьох чоловічих команд для господарів. Незрозуміло також, чому перша і друга російські збірні грали між собою в сьомому турі. Адже гра між збірними однієї країни вирішується не далі ніж у третьому турі, щоб виключити вплив на кінцевий результат.

Були й деякі інші, менш значні порушення, котрі видаються неістотними на перший погляд, але насправді здатні в жорсткій боротьбі серйозно вплинути на результат змагань. Але, попри ці труднощі, наша збірна взяла перше місце.

— У чому ви вбачаєте основні складові успіху?

— По-перше, наша збірна вперше за багато років виступала найсильнішим складом. До збірної було залучено всіх найкращих шахістів України. На першій дошці вражаюче грав Василь Іванчук, знаменитий шахіст, який уже понад 20 років грає в турнірах вищих категорій. У шести перших партіях — шість перемог! Це феноменальний результат, який забезпечив Іванчукові незаперечне перше місце серед шахістів, що грали на першій дошці.

Величезний внесок у спільну перемогу вніс і наш чемпіон світу Руслан Пономарьов, який, за словами тренера збірної, «тримав другу дошку». Оскільки в багатьох командах на других дошках грали дуже сильні шахісти, Русланові було дуже важливо втримати баланс, і він цього досяг, забезпечивши потрібний результат.

На третій дошці за нас грав Павло Ельянов, який досяг приголомшливого прогресу нинішнього року. Він увійшов до першої шістки рейтингу найкращих шахістів.

Четверта дошка — справжня знахідка турніру Захар Єфименко, що продемонстрував завидні напористість і терпіння у тривалих, багатогодинних ендшпілях, дотискаючи й перемагаючи суперників (інколи це були вирішальні партії). П’ята дошка — Олександр Моісеєнко, який теж зіграв дуже добре.

Чудово себе показав тренер нашої команди, відомий гросмейстер Володимир Тукмаков, який блискуче привів збірну до перемоги. Я вважаю, що зараз це найкращий тренер у світі. Він блискуче маневрував складом, ставив правильні завдання на кожен матч залежно від форми гравця, від суперників, ігрової ситуації, позиції в турнірі тощо. Всі п’ять гравців і тренер заслуговують найвищих похвал.

Хочу зазначити, що в команді чудовий командний дух, хоча шахи, як відомо, індивідуальна гра. Протягом року шахіст може брати участь в іграх за різні клуби, до яких входять спортсмени з найрізноманітніших країн. Приголомшливий командний дух став основним чинником нашої перемоги. Кожен гравець знав, що він грає за команду, за збірну своєї країни, і намагався справді викластися на повну силу.

— Організатори турніру без зайвої скромності назвали його найкращим за всю історію шахів. Ви поділяєте цей погляд?

— Коли мені ставлять таке запитання, я розділяю відповідь на дві частини. Перше, що хочеться відзначити: організатори зробили все, що могли, і навіть більше. У більшості випадків організаційна сторона справді була кращою, ніж на попередніх олімпіадах. Наприклад, харчування спортсменів і тренерів (це понад дві тисячі осіб). Транспортний під’їзд, розміщення учасників теж були організовані дуже добре. Інша річ, що організатори не всесильні й не все від них залежить.

Шахова Олімпіада — одне з найбільших спортивних змагань. Цього разу приїхало понад три тисячі чоловік, — це, напевно, треті у світі змагання за кількістю учасників.

Тому, приймаючи рішення про місце проведення таких змагань, потрібно враховувати багато чинників. Я не хочу нікого образити, а вже тим більше жителів Ханти-Мансійська, особливо організаторів, котрі проявили героїзм, готуючись до Олімпіади, але героїзм у таких випадках не потрібен. До речі, суперниками Ханти-Мансійська під час вибору олімпійського міста були, наприклад, аргентинська столиця Буенос-Айрес і чорногорський курорт Будва. Вибрали Ханти-Мансійськ. Мені здається, слід більш виважено підходити до вибору міст.

Майже тритижневе скупчення трьох тисяч чоловік має супроводжуватися певною історико-культурною аурою. Попри всі мої компліменти організаторам, у Ханти-Мансійську такої аури не було, та й інфраструктура міста не розрахована на таку кількість гостей. Немає залізниці й магістральної шосейної дороги, які б зв’язували з великими російськими культурними центрами. Крім організованих чартерних авіаперельотів, тільки один регулярний рейс на день до Москви. Почуваєшся певною мірою відрізаним від світу. Мабуть, людям, котрі прибували з далеких країн, наприклад із країн Африки, Океанії, Латинської Америки, можна було показати Росію в іншому історико-культурному зрізі. Можливо, функціонери ФІДЕ керувалися у своєму рішенні щодо вибору місця проведення Олімпіади трохи іншими міркуваннями, ніж ті, про які я наразі кажу.

— Про що йдеться?

— Ця Олімпіада була особливою. Паралельно з шаховими баталіями проходила Генеральна асамблея ФІДЕ, яка, крім кількох десятків поточних питань, мала вирішити два ключових. Перше — вибори президента і віце-президентів ФІДЕ. Друге — визначення місця проведення Олімпіади 2014 року.

Особливо інтригуючим був перший пункт, оскільки від його результату залежало розв’язання багатьох інших питань. Тим, хто цікавиться шаховим життям, добре відомо, що Кірсан Ілюмжинов, який обіймає посаду президента ФІДЕ три терміни підряд, починаючи з 1995 року, вирішив балотуватися й на четвертий. Його суперником був Анатолій Карпов — багатократний чемпіон світу, один із найбільших шахістів за всю історію шахів.

Передвиборна кампанія тривала півроку, і боротьба між Карповим та Ілюмжиновим була досить серйозною й жорсткою. Українській федерації запропонували ввійти в команду Карпова.

Мені як президентові української федерації Анатолій Євгенович запропонував у разі його перемоги обійняти посаду віце-президента і скарбника ФІДЕ. Цю пропозицію я із вдячністю прийняв, але «кар’єрна» мотивація, звісно ж, була для мене далеко не першочерговою.

По-перше, Україна за всіма своїми шаховими показниками — за сукупним рейтингом шахістів, кількістю гросмейстерів і міжнародних майстрів, масовістю гри та багатьма іншими критеріями — посідає друге місце у світі. Тим часом вплив української федерації на рішення і дії ФІДЕ, на жаль, абсолютно мінімальний, чого не можна дозволити надалі.

По-друге, на мою думку, чотири терміни на одній посаді — забагато для будь-якої людини і для будь-якої посади. Нічого особистого стосовно пана Ілюмжинова, але бути президентом такої великої організації, як ФІДЕ, 20 років — очевидний перебір. Змінюються цілі епохи — політичні, економічні, а ФІДЕ залишається абсолютно законсервованою організацією, що живе за якимись своїми внутрішніми законами, зрозумілими тільки вузькому колу керівних функціонерів. Постійно порушуючи і власні правила, і власний статут. Двадцять років без припливу свіжої крові, без нових ідей і технологій. Світ змінився з 1995 року якнайсерйознішим чином. Зокрема і в плані впровадження електронних технологій, Інтернету, комп’ютеризації тощо. А ФІДЕ і шахової спільноти все це торкнулося мінімально. У федерації практично немає великих спонсорів, популярність самої гри різко впала.

— Наскільки нині порівнянні суми грошей, що обертаються у шаховому світі, з грішми в інших популярних видах спорту?

— Вони абсолютно непорівнянні. Я недавно прочитав спогади одного радянського шахового функціонера, в яких він нагадав, що один із матчів тих-таки Карпова і Каспарова мав призовий фонд 7 млн. доларів. Тепер нічого такого немає. Досить сказати, що офіційний бюджет ФІДЕ становить 3 млн. євро на рік. Мабуть, витрачається ще щось із позабюджетних фондів. Але турніри з призовим фондом 100 тис. дол. вважаються дуже пристойними. І всі головні шахісти світу намагаються взяти участь у такому турнірі. З фондом у 500 тис. — один або два турніри на рік. Усе, що витрачається на шахи, — не дотягує до бюджету однієї дуже середньої європейської футбольної команди.

— Чому так сталося? Нікому не потрібно розвивати інтелект?

— Можливо, почасти це об’єктивне явище. У Радянському Союзі інколи навіть штучно створювався культ шахів, зважаючи на успіхи радянської шахової школи. Нинішня комерціалізація засобів масової інформації призвела до того, що цей вид спорту втратив колишню популярність. Природно, що й спонсори втратили інтерес. Можливо, це пов’язано з тим, що шахи — не динамічний вид спорту, який привертав би увагу глядачів надовго. І телевізійним каналам важко утримати увагу протягом тривалого часу. Але ж це й не потрібно. Досить давати інформаційні випуски. При цьому внутрішня напруга шахістів під час партій дуже висока, дуже цікаво спостерігати за ними.

Крім того, політика ФІДЕ в цьому питанні вкрай нерозумна. Багато IT-корпорацій у 90-х роках, мабуть, хотіли б мати тісніші стосунки з шаховим світом, а тепер не виявляють належної зацікавленості. Побачимо, можливо, надалі події розвиватимуться за більш сприятливим сценарієм.

Останній приклад укотре підтверджує: ФІДЕ як структура і її роль у розвитку шахів давно потребують якнайсерйознішого реформування. Саме ці мотиви, тобто переважно серйозність викликів, і спонукали мене балотуватися в команді Анатолія Карпова на керівні позиції у федерації.

— Як відбувалися вибори? Невдача вас засмутила?

— Засмутила не так невдача, як сам виборчий процес. Боротьба була доволі нервовою, напруженою. Процедура виборів розтягнулася на весь день. Перша половина дня, коли мали відбуватися безкомпромісні дискусії між сторонами з приводу їхніх програм та логіки майбутніх дій, пройшла в «найкращих» радянських традиціях. Обговорення програм, виступів команд і осіб, котрі їх підтримують, було зведене до фарсу. Наприклад, представникам команди Карпова банально вимикали мікрофони. І якщо для нас такі ситуації звичні, то для багатьох європейських делегацій це виявилося несподіванкою, — вони не були готові до такого повороту подій.

Усупереч попереднім домовленостям, не відбулося обговорення юристами останніх рішень Лозаннського суду. Порушення перетворили першу половину виборчого процесу на пародію на демократичні вибори.

Карпову і його команді довелося навіть заявити про намір залишити зал засідань, скликати прес-конференцію і розповісти про те, що відбувається в залі, якщо керівництво ФІДЕ не змінить порядку ведення Генеральної асамблеї. У результаті певних переговорів саме голосування відбулося без істотних зауважень. Відразу після голосування оголосили, що Ілюмжинов отримав 96, а Карпов — 65 голосів, але у протоколі записали 55. Це не дуже істотно, проте розбіжність була.

Після виборів президента ФІДЕ пройшли вибори континентальних президентів. Президентом Європейської шахової спілки було обрано відомого болгарського шахового функціонера Сільвіо Данаїлова.

Українська делегація брала активну участь в обговоренні низки питань. Ми внесли дві пропозиції щодо серйозних змін статуту ФІДЕ. Перша з цих пропозицій полягає в обмеженні перебування президента федерації на своїй посаді двома термінами. Ця пропозиція обговорювалася після виборів і не була спрямована проти когось персонально. Ми запропонували також істотно змінити й перерозподілити відповідальність між керівними органами ФІДЕ. Перший пункт викликав серйозні дебати. З нашими аргументами я виступав кілька разів. На жаль, під час голосування щодо цього пункту в залі не набралося кворуму
(2/3 голосів делегатів Федеральної асамблеї), тому ставитимемо питання на порядок денний наступної асамблеї і засідань керівних органів ФІДЕ. Ще раз повторю: це не стосується когось персонально, важливий принцип. Можна подовжити каденцію президента з чотирьох до п’яти років, але обмежити його двома термінами. У такому разі оновлення керівництва ФІДЕ відбуватиметься на основі не кулуарних домовленостей, а відкритих, чесних виборів.

Колись ще великий Ботвинник назвав ФІДЕ організацією на кшталт ООН (у тому сенсі, що вона об’єднує практично всі країни світу), але без Ради Безпеки. Це означає, що країни ухвалюють рішення більшістю голосів: одна країна — один голос, незалежно від того, один шахіст у цій країні чи один мільйон. Мабуть, цей демократичний принцип певною мірою правильний. Але все-таки делегатам потрібно виваженіше й відповідальніше підходити до свого вибору. На жаль, ФІДЕ рухають закулісні переговори у вузькому колі й маніпулювання громадською думкою. Це зовсім не принципи прозорості та демократії, які декларує ФІДЕ.

— Як такі заяви позначаться на відносинах України з ФІДЕ й її президентом, на позиціях Української шахової федерації?

— Я вже казав про потребу розділяти особисті стосунки і службові справи та принципи. Звісно, ми привітали Кірсана Ілюмжинова з обранням. Я особисто говорив із ним.

Ми, безумовно, співпрацюватимемо з керівництвом ФІДЕ, жодних проблем я тут не бачу.

До речі, під час конгресу ми контактували з дуже багатьма делегаціями. Підписали угоду з поляками, — останнім часом вони почали приділяти чимало уваги шахам, і думаю, що найближчим часом проведемо з ними кілька турнірів на рівні університетів: київського, варшавського, львівського, краківського або харківського. Можливі якісь турніри на більш високому рівні. Найближчим часом у нас відбудуться зустрічі з керівниками інших європейських федерацій і Європейського шахового союзу. Я вважаю, що Європейський шаховий союз наразі відіграє непропорційно малу роль у ФІДЕ і недостатньо впливає на процеси в шаховому світі. Тому тепер ми мусимо це кардинально змінити, тим більше що всі можливості для цього є.

Усе, що я намагався довести від імені нашої федерації, на мою думку, пішло б тільки на користь ФІДЕ. Крім того, українська федерація наразі незалежна в усіх сенсах. Ми погасили всі наші борги перед ФІДЕ. У нас абсолютно незалежна фінансова позиція і фінансова політика.

— За рахунок чого вам це вдалося?

— Мені запропонували очолити федерацію в лютому нинішнього року, оскільки попередній її президент висловив намір піти у відставку. Я довго вагався, доки не побачив, у якому тяжкому становищі перебуває федерація, що явно контрастує з досягненнями українських шахістів. Мене обрали на з’їзді федерації 24 квітня ц.р. Було очевидно, що потрібні бодай елементарні дії, аби вдихнути життя у федерацію. У мене вже були домовленості з багатьма спонсорами. Завдяки їм ми й погасили всі борги перед ФІДЕ і Європейським шаховим союзом, які накопичувалися роками. Це перше, що було зроблено, адже заборгованість означала, що нас могли не пускати на змагання, знімати рейтинги тощо.

Після погашення заборгованості ми відчули себе більш незалежними, федерація переїхала в новий офіс. Відразу підвищили зарплати, бо заробітна плата функціонерів федерації була мізерною — 700 грн., 1200 грн. У федерації має бути хороший, сучасний менеджмент, а не уявлення двадцятилітньої давності про те, як треба керувати структурою.

Ми провели переговори з головними шахістами, передусім із Русланом Пономарьовим, який тривалий час не грав за збірну через напружені стосунки з федерацією. Усі погодилися грати, всі відчули, що очікуються зрушення. Крім ряду інших дій, було встановлено пристойні матеріальні заохочення. Вони, звісно, нижчі від російських аналогів, але значно збільшилися, порівняно з тим, що було раніше.

На жаль, за кілька тижнів до мого обрання президентом федерації наш відомий шахіст Сергій Карякін перейшов під прапор Росії. І, судячи з результату проведених переговорів, уже навряд чи вдасться його повернути. Втім, збірна України перемогла і без Карякіна, а збірній Росії разом із Карякіним довелося задовольнитися другим місцем. Лихо не без добра. Можливо, завдяки цьому з’явилася можливість розкритися іншим шахістам.

У жіночій збірній у нас також були втрати. Одна з головних шахісток України і світу Ганна Музичук почала виступати за збірну Словенії. Ми провели з нею переговори, і я сподіваюся, що з наступного року вона виступатиме під нашим прапором.

Провели переговори і з тренерами — подій відбулося чимало. Фактично, основу для подальших дій заклали вже у травні. Влітку шахісти виступали переважно на турнірах, проте вже в серпні розпочалася підготовка до Олімпіади. І ось результати ви бачите.

— У Росії питання, пов’язані з шахами, курирують люди, близькі до перших осіб держави. А в нас?

— Що стосується керівництва — я б тут не робив далекосяжних висновків. Участь держави і державних чиновників високого рівня далеко не завжди йде на користь. Попри гарячу любов помічника російського президента Аркадія Дворковича до шахів, усередині Російської шахової федерації відбуваються дуже неоднозначні події. Там точиться озлоблена внутрішня боротьба — знімають одних, призначають інших. До того, як ми перемогли, деякі члени російської делегації розповідали мені багато цікавого. Наприклад, із висуванням кандидата від Росії на ту ж таки посаду президента ФІДЕ взагалі сталися дивні речі. 14 травня рішенням 17 із 32 членів виконкому Російської шахової федерації було висунуто Карпова. А
28 червня, в останній день прийняття заявки, виконком вирішив наділити президента федерації, пана Дворковича, виключним правом представляти структуру у відносинах із третіми сторонами. Внаслідок чого негайно був надісланий лист за підписом Дворковича у ФІДЕ про те, що Російська федерація шахів висуває Ілюмжинова. Тим часом Карпова не відкликали. Таким чином, у матеріалах ФІДЕ на конгресі було два пакети документів від Росії: один висував Карпова, інший — Ілюмжинова. Вищий олімпійський суд Лозанни розглядав цю ситуацію. Але, мабуть, через те, що до виборів залишалося надто мало часу, або з інших причин, ухвалив рішення, яке фактично, не задовольнило позов ряду делегацій, зокрема й української, з приводу порушень, допущених у процесі висунення Ілюмжинова та ще двох членів його команди.

Що стосується уваги держави, то вона, звісно, могла б допомогти. Насамперед у плані популяризації шахів. Наприклад, виділити хоча б мінімальний час на державному телебаченні, щоб у спортивних новинах частіше йшлося про шахи. Оскільки Україна та її шахісти посідають головні місця у світі — тут є про що говорити і чим пишатися. Перемога на Олімпіаді — подія неймовірного резонансу в шахових колах. Якщо матчі другорозрядних футбольних команд показують по кількох каналах, то вже шахова Олімпіада мала б привернути увагу телевізійників.

Напевно, і ми, і телеканали поки що практикуємо занадто консервативний підхід. Хоча можна було б зробити, наприклад, навіть якісь шоу-програми. Я тепер наводжу контакти з багатьма цікавими людьми в бізнесі і в шахах у нас і за кордоном. У Європі і в Штатах є дуже цікаві напрацювання.

У цьому питанні хотілося б розраховувати на допомогу держави, спільними зусиллями ми неодмінно змогли б певною мірою відновити колишню популярність цього прекрасного виду спорту.

— Держава зовсім не чує федерацію?

— І так, і ні. З Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту у нас склалися дуже добрі стосунки. Воно відгукується на всі наші ініціативи, ми з ним чудово взаємодіємо.

До речі, скориставшись нагодою, хотів би висловити величезну подяку як цьому міністерству і його керівництву, так і вітчизняному МЗС, а також Посольству України в Росії, допомогу яких під час підготовки до Всесвітньої шахової олімпіади та в процесі її проведення важко переоцінити.

Чесно зізнаюся: був кілька разів приємно вражений рівнем уваги та підтримки, яку нам надавали в цих організаціях.

— Ви хочете сказати, що відносини федерації з державними відомствами в «повному ажурі»? Чи так?

— На жаль, поки що в нас абсолютно не складається співпраця з державними відомствами на іншому, більш принциповому і стратегічно важливішому для нас напрямі. Адже якщо ми говоримо про розвиток і популяризацію серед якихось вікових категорій, то маємо брати за основу, звісно ж, дитячі шахи. І тут в Україні, на жаль, усе тримається або на ентузіазмі окремих осіб, або на випадкових подіях…

— Ми усе ще добиваємося якихось успіхів не завдяки, а всупереч?

— Так. На жаль, із боку Міністерства освіти на наші ініціативи жодного відгуку немає. Наприклад, майже 30 держав, зокрема абсолютно нешахові країни, запровадили програму «Шахи в школі». Особливо чудово останнім часом це працює в Туреччині, де вже на підході видатні шахісти, хоча Туреччина ніколи не була шаховою країною. Я телефонував, писав листи міністрові Табачнику, звертався до нього багато разів. Жодної відповіді немає.

— Навіть формальної відписки?

— Навіть формальної відписки — абсолютно глухо. Я просив призначити зустріч не в особистих справах, а з питання впровадження шахів у школи, створення шахових клубів у вузах. Є блискучі напрацювання і з підручників, і з методичних та навчальних посібників, і з досвіду інших країн — турецького, уругвайського, іспанського, німецького. Є чудові наукові дослідження з розвитку шахових та математичних здібностей у дітей.

— Ціна питання? Витрати великі?

— Мінімальні. Про гроші взагалі наразі мови немає. Якщо Дмитро Володимирович боїться, що йтиметься про фінансування, то даремно. Там ідеться про сотні тисяч гривень, — ми знайдемо спонсорів на ці проекти й нічого не проситимемо в міністерства. Але нам потрібна офіційна підтримка таких ініціатив. Потрібно створити робочу групу міністерств і федерації для розвитку цієї системи. Ми б провели конкурс на найкращий підручник, залучили фахівців. Є всесвітня глобальна програма «Шахи в школі», — 26 країн уже офіційно її прийняли. З цього питання збираються великі міжнародні семінари. Для нас ключовий момент — створити резерв шахістів (дитячі, юнацькі і молодіжні шахи). Другий ключовий момент — створення шахових клубів у вузах. Таких клубів є безліч в усьому світі. Університети, академії грають між собою. Всесвітні турніри, всесвітні кубки проводяться. У нас такі команди можна перелічити чи не на пальцях однієї руки, і тримаються вони на ентузіазмі ректорів, проректорів або спонсорів. При тому що гроші тут потрібні мінімальні або взагалі не потрібні.

Недавно я дізнався про ще одну цікаву програму — «Шахи для людей похилого віку». Є наукове дослідження, котре доводить, що активне заняття шахами запобігає хворобі Альцгеймера. У США, можливо у вигляді експерименту, впроваджується програма «Шахи для ветеранів». За кошти бюджетів пенсійних фондів упроваджуються програми, які перешкоджають ослабленню пам’яті та певних навичок. Це вже стосується, швидше, Міністерства охорони здоров’я. Але поки що зазначене питання потребує подальшого вивчення. Ми плануємо найближчими місяцями опублікувати результати досліджень у пресі.

— Організації гуртків у школах буде достатньо. Це не перетвориться на нікому не потрібну «зобов’язалівку»?

— Звісно, організація, як і ідеологія процесу, важить дуже багато. Але у світі, як я вже казав, напрацьовано величезний успішний досвід, і роль держави тут полягає, швидше, в моральній підтримці. Треба просто озвучити свою позицію. Нічого такого, на жаль, немає. А федерація не може вимагати від школи уроків, адже це громадська організація, вона не може видати наказ, яким керуватимуться державні відомства. Тут примушувати й не слід, треба просто порекомендувати.

— Звідки візьмуться гроші спонсорів, якщо ви самі кажете про зниження популярності шахів?

— Я кажу про безліч невикористаних можливостей у масштабах як України, так і ФІДЕ. Наприклад, надзвичайно цікавим напрямом є співпраця з тими ж таки IT-компаніями. На жаль, ФІДЕ не використовує цих можливостей, за що федерації неодноразово докоряли. Можливо, бізнес не дуже охоче йде на співпрацю через недостатню прозорість і демократичність ФІДЕ. Але коли не виходить на рівні ФІДЕ, чому б не спробувати діяти на рівні української федерації? Ми ведемо переговори з деякими компаніями про те, щоб розпочати співпрацю на комерційній основі. Ресурси, отримані від цього проекту, плануємо пустити на розвиток шахових шкіл, підтримку головних шахістів тощо.

Із 12 по 20 листопада відбудеться жіночий чемпіонат України. Виступити в ньому зголосилися кілька головних шахісток, зокрема учасниці збірної команди. У наших планах на наступний рік — провести чемпіонат України серед чоловіків із пристойним призовим фондом. Національна першість останніми роками була дуже посередньою, другорядною подією, яка не залучала найбільших гросмейстерів. Я вже говорив із членами збірної, більшість їх висловили бажання взяти участь у турнірі. Це сприятиме відновленню престижу чемпіонату України. Можливо, проведемо наступного року якесь велике міжнародне змагання з хорошим призовим фондом. Але на це знадобляться додаткові гроші спонсорів. Ми ведемо з ними переговори, і якщо вдасться домовитися, можемо розраховувати на приїзд головних світових гросмейстерів.

— Де прийматимете гостей, у столиці?

— Зовсім не обов’язково. Цілком придасться будь-яке з наших міст-мільйонників, особливо з тих, котрі готуються до проведення Євро-2012. До речі, у ФІДЕ ще не розглядалося питання про столицю шахової Олімпіади 2016 року. Мені здається цікавою ідея висунути Львів на цю роль, якщо Україна має намір претендувати на право проведення зимових Олімпійських
ігор-2022 у Карпатах.

— Плани хороші. Але чи вистачить сил, а точніше — грошей, не прорахуєтеся?

— Ми готуємо бюджет федерації на наступний рік. Його, до речі, ніколи не складали. У ньому ми постараємося охопити багато аспектів роботи. Не думаю, що вдасться залагодити всі питання, — занадто зруйноване шахове господарство України. Щоб його зміцнити, знадобляться роки, як мінімум — років п’ять. Але головне — це послідовність і рух уперед.

http://www.dt.ua/3000/3050/70716/